Як правильно карати дитину

Останнім часом до психолога та фахівця Авдіївського міського центру соціальних служб часто звертаються батьки неповнолітніх дітей з таким неоднозначним питанням: Як правильно карати дітей якщо вони не слухаються? З метою попередження насилля в родині дорослим надаються необхідні рекомендації.
 Суперечливе питання, адже дехто зауважить, що дітей узагалі не можна карати. Та чи можливо виховати зрілу особистість, не разу не покаравши дитину? На думку психологів, покарання — це необхідний процес виховання. Тут важливу роль відіграє усвідомлення його суті, щоб дитина зрозуміла свою провину, а не в тому, щоб дорослим виплеснути свої емоції, як це зазвичай трапляється.
 Як не дивно звучить, але покарання також має свої правила. Щойно ваша дитина провинилася, дисциплінуйте спочатку себе. У результаті власної неврівноваженої поведінки батьки ненавмисне ображають особистість малюка і принижують його. Цього у жодному разі не можна робити. Не можна придумувати покарань у вигляді позбавлення фізичних чи емоційних потреб (наприклад, залишити дитину без сніданку або припинити з нею спілкуватися, начебто образилися на неї). А ось позбавлення солодощів як покарання допускається. Не можна лякати малюка тим, що у разі непослуху його віддадуть бабаєві (міліції, чужій тітці та ін.). Це вкрай неприємно для психіки і формує в дитячий уяві думку, що вона, дитина, взагалі не потрібна.

 Не можна сварити дитину у присутності сторонніх. Про це часто забувають батьки. Поряд із привселюдним засудженням часто порівнюють дитину з іншими начебто слухняними дітьми. Цей пункт виділений окремо від загальних правил.
 Важлива річ це - послідовність та системність:
 - Запроваджуючи заборону, подумайте, чи зможете довести її до кінця. Зважте спершу, чи варта вона ваших нервів та часу. Сказавши, дотримуйтеся свого слова. Уникайте нереальних категоричних заборон і покарань на кшталт: «Ніколи не дозволю тобі гуляти чи дивитися мультики».
 - Покарання неефективне, коли батьки не прагнуть до пошуку взаєморозуміння, а використовують лише заїжджені дії чи шаблони. Діти просто перестають це сприймати.
 - Бажано, щоб для дітей молодшого віку покарання слідувало одразу за вчинком. Для старших - вирішуємо ситуативно. Насправді, очікування страшніше, ніж саме покарання. Часто батьки знають про це і тримають чадо в напрузі: «Я прийду з роботи, тоді поговоримо», «Я втомлена, лягай спати, завтра поговоримо».
 - Обоє батьків мають дотримуватися спільної системи заборон та прийнятих за них покарань. Водночас, кожен може застосувати свої підходи. Мама не повинна бути такою ж строгою, як тато. Можна діяти методом батога і пряника. Але якщо вирішувати ситуацію взявся хтось один, іншому не варто втручатися. І зазвичай саме мамам це дається нелегко.
 Як же все таки батькам правильно встанови вдома правила та покарання, якщо правила порушуються:
1. Встановіть правила чіткі і постійні. Дитина має знати, як має поводитися щодо кожного пункту, що вважати порушенням і що за це буває.
2. Не можна вважати правилом те, що ви вигадали вже після проступку. Скажімо, радісна дитина не може зосередитися, адже ви йдете в гості. Але в останню мить ви кажете: «Оскільки уроки не зроблені, залишаєшся вдома».
3. Система не працюватиме, якщо покарання щоразу інше. Або ж правило дозволено порушувати, коли ви в доброму гуморі.
4. Найефективніший метод - після порушень настають природні наслідки. Приміром, якщо іграшка поламана - дитина має її полагодити, а не отримати таку саму. Якщо іграшки не зібрані до прогулянки, дитина має все скласти, і в неї залишиться менше часу на дитячий майданчик.
5. Для більш дорослої дитини покарання може бути ще й логічним наслідком, тобто не таким очевидним, але продовженням порушення. Наприклад, якщо дитина з’їла кіло цукерок, тиждень не отримуватиме солодкого. Якщо збрехала, що помила посуд, доручіть їй ще й помити підлогу на кухні.
6. Правила мають ґрунтуватися на реалістичних очікуваннях. Зважайте на вік та темперамент дитини. Екстраверт не може цілий день тихо сидіти. Інтроверт не може все робити швидко. Малюк не здатен тривалий час зосереджувати увагу на одному занятті або займатися чимось нудним, бо треба.
7. Бувають обставини, які зумовлюють поведінку. Приміром, дошкільня може втомитися, відчувати голод, перші ознаки хвороби, нервове збудження. Молодший школяр може дратуватись, бо з кимось посварився, мав поганий день у школі, турбується з приводу ситуації в сім’ї (сварок батьків, наприклад).
 Усе це не відміняє покарання, але відповідальність батьків — знайти причину і подбати про дитину, а не множити порушення. Скажімо, відправити до ліжка втомленого малюка, перш ніж він щось накоїть, а не ставити раз за разом у куток.
8. Хваліть щоразу, коли дитині вдалося перебороти себе. Наприклад: «Тобі не хотілося робити уроки зараз, але ти зміг це зробити! Я тобою пишаюся».
9. Не можна карати за емоції. Коли розлючена дитина тупотить ногами або кричить «Ненавиджу!», чимало батьків вважають це неприпустимим. Але як же можна висловлювати гнів у вашому домі? наприклад: бити подушку, жмакати папір, голосно співати, стрибати чи активно танцювати.
 Якщо не дозволяти «випускати пар», то або постраждає здоров’я, або емоції вирвуться на волю в підлітковому віці.
10. Давайте вибір: правильна поведінка чи покарання, а не змушуйте силою. Наприклад: «Ти припиняєш битися або йдеш у куток. Що ти вирішив?»
11. Коли дорослий обирає покарання, то треба орієнтуватися на себе. Якщо хочеться чогось, що не можна (приміром, калорійну їжу під час дієти), як ви себе зупиняєте? Адаптуйте до вікових особливостей: дошкільника навіть у спокійному стані порівнюйте із собою під час сильних емоцій. Якщо ви в істериці, що вас заспокоїть, але не принизить? Оскільки чимало дорослих відповідають: «Час наодинці», то й сучасний тренд покарань — тайм-аути. Можна поставити в куток. Якщо дитину це не лякає, то на краще, адже мета — не настрашити, а заспокоїти.
12. Займіться ідеологією, доки дитина чутлива до навіювань. У придуманих вами казках з улюбленими персонажами мають діяти правила, які гірше за все даються дитині. Але кажіть про позитив, а не про порушення і покарання.

 Покарання — це виховний процес. Не забувайте про це. А також про те, що виховання - це терпіння. Будьте поблажливими до своїх дітей. Пам’ятайте: карати потрібно з любов’ю. Будь-яка дитина повинна розуміти, за що її сварять, і відчувати, що її все одно люблять. А ще не дозволяйте іншим карати ваших дітей.

За інформацією Центру соціальних служб