Відповідальність за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

У Кримінальному кодексі України містяться статті 135 «Залишення в небезпеці» та 136 «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані», які встановлюють загальний обов’язок надати допомогу кожному, хто такої допомоги потребує внаслідок перебування у небезпечному для життя стані.

Стаття 135 Кримінального кодексу України передбачає завідомо залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, — карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Статтею 136 Кримінального кодексу України передбачено, що ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, — караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців. Склад даного злочину полягає в бездіяльності винної особи, а саме: ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, коли винний міг це зробити (наприклад, якщо той, хто вміє добре плавати, не надає допомоги тому, хто тоне в річці) або неповідомленні про такий стан потерпілого належним установам або особам (скажімо, той хто не вміє плавати, не повідомляє про людину, яка тоне, спортсменам, які знаходяться поруч та спричиненні внаслідок ненадання допомоги або неповідомлення тяжких тілесних ушкоджень або смерті.

Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, — караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Слід зазначити, що відповідальність за бездіяльність виключається, якщо особа не мала можливості надати допомогу або позбавлена була можливості повідомити про тяжкий стан потерпілого іншим особам або установам.

Стаття 135 ККУ стосується осіб, які згідно своїх правових посадових обов’язків повинні піклуватися про потерпілого і мали можливість надати допомогу (батьки, усиновителі, піклувальники, діти щодо своїх батьків, пожежники, працівники бригад екстреної медичної допомоги, фахівці різноманітних аварійних та аварійно-рятувальних служб, офіцери поліції тощо), а також тих, хто своїми діями поставили потерпілого у небезпечний для життя стан.

Дія статті 136 розповсюджується загалом на усіх без вийнятку громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства – тобто на усіх осудних осіб, які досягли 16-річного віку. Але, дія положень ст. 136 не поширюється на медичних працівників та будь-яких інших осіб, які за законом, іншим нормативно-правовим актом, цивільно-правовим договором зобов’язані надавати допомогу потерпілому. Для таких осіб застосовуються положення ст. 135 ККУ.

Зі змісту наведених норм випливає, що навіть якщо свідок катастрофи просто не викликав «Швидку», але мав можливість це зробити, його бездіяльність кваліфікується і переслідується як кримінальний злочин.

Однак, надаючи допомогу потерпілому, у першу чергу слід пам’ятати про власну безпеку і навіть утримуватися від надання допомоги, якщо це завідомо загрожує життю та здоров’ю рятувальника (саме такі випадки і кваліфікуються як обставини, коли надати допомогу об’єктивно немає можливості). Пояснення дуже просте: ні за яких обставин не можна допустити ситуації, коли замість одного потерпілого буде двоє та доведеться рятувати і потерпілого, і того, хто необачно намагався допомогти, не оцінивши ризиків для себе з урахуванням існуючої обстановки.

Прим., військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області чинним законодавством України не наділена повноваженнями щодо тлумачення норм права, тому наведена інформація має лише інформаційно-рекомендаційний характер. (Інформацію підготовлено юридичним відділом ВЦА м. Авдіївка)