У боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України 10 березня 2025 року загинув старший технік 8 піхотної роти 3 піхотного батальйону 157-ї окремої механізованої бригади ЗСУ солдат Олексій Савкевич, позивний Маестро.
Олексій народився 2 травня 1978 року в Донецьку, де, власне, й виріс. До Авдіївки переїхав разом із дружиною в 2002 році, обравши замість гамірного обласного центру саме це невеличке, але дуже затишне містечко, яке невдовзі стало йому рідним. Незабаром родина Савкевичів поповнилась сином Данилом та донькою Марією.
«Людина, сповнена світла, енергії, радості та любові», - таким запамʼятала Олексія завідувачка Народного музею історії міста Авдіївка Тетяна Переверзєва, пліч-о-пліч з якою він багато років працював у громадському секторі рідної громади.
Після анексії Криму й початку війни на теренах Донеччини Олексій з однодумцями активно працював над зміною освітнього й культурного ландшафту Авдіївки. Був керівником таких проєктів: «Алея муралів» (реалізованого за підтримки Фонду розвитку громадських організацій "Західноукраїнський ресурсний центр" у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру), Платформа неформальної освіти «Сила творчості. Сила розвитку» за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах програми House of Europe.
Олексій був одним з головних організаторів фестивалю мистецтв «Авдіївка ФМ», а також фестивалів вуличної музики, благодійних музичних фестивалів.
Ідейний натхненник створення молодіжного культурно-освітнього простору «Третій поверх» і Музичного простору «Akimoff» в Авдіївці.
Олексій був дуже освіченою, порядною й інтелігентною людиною. Працював начальником відділу науково-технічної інформації Донецького національного університету. Після релокації закладу до Вінниці звільнився й кілька років займався перекладацькою діяльністю.
Від самого початку широкомасштабного російського вторгнення Олексій активно волонтерив: займався евакуацією людей і тварин з Авдіївки та сусідніх сіл, доставляв гуманітарну допомогу в рідне місто, під обстрілами розвозив мешканцям ліки та продукти харчування. Восени 2022-го року визнаний Почесним Громадянином Авдіївки.
«Олексій завжди був за людей, для людей, заради людей. Був дуже тактовним і добрим. Не боявся жодної роботи. Міг на прохання авдіївців вночі виїхати на евакуацію жителів, їхніх домашніх улюбленців, книг, історії… Він вивіз з Авдіївки музичний хаб, який перемістив до Камʼянського, щоб авдіівська молодь могла і далі там займатися. Днями він роздавав гуманітарку, а ночами сидів за перекладами. До речі інструкцію для Старлінка на українську переклав саме Олексій… Був дуже спортивною людиною. Щодня бігав близько 15 кілометрів… В свої 43 роки він виглядав на 32. Світла, чуйна людина, яка багато в чому стала для мене прикладом. Завжди сприймав світ з позитивного боку. Вмів радіти дрібницям. Дуже круто готував картоплю з часниковим соусом. Просто божественно! Жити в кайф тут і зараз - навчив нас саме Льоха, - пригадує Ігор Пушкарьов, який разом з Олексієм допомагав місцевим мешканцям Авдіївки аж до окупації міста. - Крім того, він був талановитою людиною, співав і грав на гітарі. Домовлялись з ним, що після завершення війни він навчить нас англійської… Льоха був дуже наполегливим, доводив всі справи до кінця. Ідеальний батько своїм дітям, бездоганний чоловік, надійний товариш і друг. Таких людей в своєму житті я не зустрічав».
З жовтня 2023-го року по вересень 2024-го працював спеціалістом з налагодження зв’язків з громадськістю в Данській раді у справах біженців в Україні (DRC).
Восени 2024 року Олексій Савкевич добровільно мобілізувався. «Просто прийшов час, коли він не зміг це далі відкладати, хотів бути корисним Батьківщині», - пояснила рішення свого чоловіка дружина Світлана.
…10 березня 2025 року сталося непоправне: родина Савкевичів отримала звістку про загибель Олексія під селом Володимирівка Покровського району Донецької області. Родина Маестро ухвалила рішення про кремацію. Тож урна з прахом захисника тимчасово зберігається в колумбарії в Києві.
Вічна памʼять Герою!
