Відкрита лекція, присвячена Дню Соборності «Акт Злуки в українській історичній пам’яті та сучасному дискурсі», традиційно об’єднала молодь громади, педагогічну спільноту, представників структурних підрозділів і керівництво Авдіївської міської військової адміністрації, представників громадських організацій і хабів Авдіївської громади.
Хвилиною мовчання авдіївці вшанували пам’ять Героїв, які загинули, захищаючи в різні історичні часи Незалежність України.
В вітальному слові в.о. начальника Авдіївської міської військової адміністрації Євген Удовенко підкреслив, що Єдність твориться щодня — у громаді, хабах, волонтерських ініціативах, у взаємодії людей, які підтримують одне одного, зберігають пам’ять, культуру і відповідальність навіть у розпорошенні; тому нам всім треба бути разом, чути, підтримувати, діяти спільно.
Акт Злуки 22 січня 1919 року — це не лише історична подія, а й символ ідеї єдності, яка знову й знову повертається в українську історію. Його часто згадують як момент надії на спільну державу, але водночас це була подія, що відбувалася в умовах війни, нестабільності й складних виборів.
Спікерка Тетяна Переверзєва, окреслюючи змістовні рамки лекції наголосила, що сьогодні, в умовах війни та випробувань, ми знову звертаємося до цієї події, щоб краще зрозуміти себе й сучасний дискурс про єдність. Саме про це — як Акт Злуки живе в історичній пам’яті та сучасних подіях — і йшла мова в лекції, яка була побудована як живий діалог зі слухачами.
Обговорили декілька питань: Навіщо сьогодні говорити про соборність? Чи пам’ятаємо ми саму подію — чи сенс, який у неї вкладаємо? Чим був Акт Злуки в більшій мірі: планом чи мрією? – і тут прозвучали дуже цікаві думки від авдіївської молоді. Говорили про Акт Злуки в українській історичній пам’яті ХХ століття, про багатовимірність ідеї соборності в Україні: акцентували увагу на ціннісній соціальній соборності, бо вона є найживішим виміром єдності, який ґрунтується на спільних цінностях, культурі, мові та щоденних практиках людей. Проаналізували результати дослідження «Як українці відчувають єдність?» від КМІС (Київського міжнародного інституту соціології). Представники різних вікових груп достатньо оптимістично (в межах 65%) бачать невідворотність шляху до єднання українців, в межах 60% фіксується віра в майбутнє України.
Соборність сьогодні виникає там, де люди зустрічаються і діють разом — незалежно від того, де саме вони перебувають. Якщо центр — це люди, то він здатен рухатися разом із ними. І саме в цьому русі народжується нова, жива форма соборності. Питання до аудиторії «Що сьогодні є «центром» вашого світу?» відгукнулось слухачам і слухачкам теплими спогадами і рефлексіями.
Майбутнє соборності залежить не лише від кордонів чи рішень держави, а від щоденних виборів громад. Від того, чи здатні ми зберігати себе й водночас будувати спільне; визнавати різні досвіди як рівноцінні; бачити в кожній громаді — навіть переміщеній — центр сенсів і сили.
Настав наш час — час, коли єдність більше не чекає проголошення. Вона в людях. У зв’язках. У спільній дії. На завершення лекції прозвучала пісня «Настав наш час» українського творчого об'єднання МУР, яка органічно вписується в сучасне осмислення соборності як живого процесу, а не лише історичного факту. Її ключовий меседж — про момент відповідальності, коли спільнота усвідомлює себе суб’єктом історії, а не її спостерігачем.
У цьому сенсі пісня перегукується з Актом Злуки: і тоді, і тепер ідеться не про завершену єдність, а про вибір — діяти разом попри різний досвід, втрати й розбіжності. «Наш час» звучить як нагадування, що соборність не успадковується автоматично, а щоразу вибудовується в конкретних історичних обставинах.
Будьмо сильними нашою любов’ю до України!
Слава Україні!
