У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 «Пам’ять про Голокост», проголосивши 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Україна приєдналася до цього документу у 2012 році.
Офіційно визнано, що від 5,5 до 6,1 мільйони євреїв було вбито під час Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Три мільйони осіб було вбито в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші померли від голоду, виснаження, примусової праці або нелюдських життєвих умов.
На сьогодні, Голокост – це уособлення людських страждань і абсолютного зла, символ трагічних подій для всього людства. Втім, таке значення Голокосту в житті західного світу сформувалось не відразу після Другої світової війни.
Слово Голокост з старогрецької мови перекладається як «всеспалення». У вузькому значенні – це систематичне переслідування і масове знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною, що жили в Німеччині, на території її союзників і на окупованих ними територіях протягом 1933-1945 років. Голокост вважається одним з найвідоміших прикладів геноциду XX століття. В широкому розумінні – це переслідування і масове знищення нацистами представників різних етнічних і соціальних груп (євреїв, циган, безнадійно хворих та інших) в період Третього Рейху.
Англійське слово «holocaust» запозичене з латинської Біблії та означає «спалюється повністю», «всеспалення, жертва всеспалення». В англійській мові термін «holocaust» в близьких до нинішнього значеннях вживається з 1910-х років, спочатку по відношенню до геноциду вірмен в Османській імперії і Єврейських погромів під час Громадянської війни в Росії), а в сучасному значенні винищування євреїв нацистами.
Широке розповсюдження слово Голокост отримало у 1950-ті роки завдяки книгам майбутнього лауреата Нобелівської премії миру американського письменника єврейського походження Елі Візеля. У радянській пресі воно з’явилось на початку 1980-х років.
Слово «Голокост» з’явилося ще під час Другої світової війни для позначення знищення нацистами європейських євреїв. На той момент під ним розуміли типовий приклад нацистських злочинів, тобто природній результат особливо жорстокої війни. Частіше за все для позначення масових вбивств євреїв, про що стало широко відомо після звільнення німецьких концентраційних таборів, використовували, переважно, на Заході, термін «злочини» та не виділяли його серед інших злочинів нацистів. Голокост залишався звичайною воєнною історією.
Зміни, що пов’язано з прогресивними тенденціями у суспільній думці, сталися у 1970-х роках. Тоді вперше Голокост почав сприйматися як унікальна, історично безпрецедентна подія на шкалі злодіянь, що не траплялася до того. Голокост постав як сакральне зло, що нагадує травму такого масштабу і жаху, що стоїть осторонь від інших відомих до цього трагічних подій. Голокост почав розумітись не як історична подія чи типовий прояв нацистського зла, а як унікальна трагічна подія поза часом.
Першим кроком до публічної демонстрації масового вбивства євреїв став Нюрнберзький трибунал. Четверта стаття обвинувального акту, додана лише за декілька місяців до самого суду, звинувачувала нацистів у чомусь зовсім новому, а саме «злочинах проти людяності», в переліку яких винищення євреїв було на одному із перших місць. До жертв Голокосту почали ставитись із більшою шаною, що пояснюється подальшою персоніфікацією жертв Голокосту, переміщенням уваги до конкретних доль жертв і тих, хто вижив.
Термін Голокост почав вживатися не тільки щодо винищення євреїв, але і до таких подій як війна у В’єтнамі, бомбардування союзниками Хіросіми і Нагасакі. Символічно, що й Ізраїль почали звинувачувати у Голокості палестинців.
Отже, важливий урок, що ми мусимо винести з трагічних подій нашої світової та вітчизняної історії – це всеохоплююча терпимість, і не лише на національного характеру, яка виступає базою для запобігання ворожнечі, запорукою існування безпечного та толерантного суспільства, міжетнічного, міжконфесійного, політичного порозуміння, упередження проявів нетерпимості на національному ґрунті.
У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повинно повторитися! Будемо пам’ятати...
