- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 «Про затвердження Порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» встановлено порядок перетину адміністративного кордону під час в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї громадян України.
Даний порядок передбачає: В’їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти для автомобільного сполучення – «Каланчак», «Чаплинка», «Чонгар».
Контрольні пункти в’їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для залізничного сполучення – «Херсон», «Мелітополь», «Вадим», «Новоолексіївка».
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
Як визначено, Цивільно-процесуальним кодексом України, Господарсько-процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України (зі змінами відповідно до Закону України від 3.10.17 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») - юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідні зміни відбулись у зв’язку з прийняттям Закону України від 02.06.2016 № 1401-III «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» перехідні положення Конституції України, яким доповнено пунктом 161. За змістом пп. 11 пункту 161, представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 1312 Конституції України здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року.
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), фізична особа визнається судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей щодо її фактичного перебування. Часто, буває так, що неможливо встановити, коли ж точно були відомості про особу в місці її проживання. В такому разі, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України).
На відміну від визнання особи безвісно відсутньою, оголошення її померлою можливе, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Хоча є обставини, коли це можна зробити і раніше, а саме якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, згідно ч. 1 ст. 46 ЦК України. Порядок визнання особи безвісно відсутньою та оголошення померлою встановлюється ст. 246 -250 Цивільно процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Так, відповідно до ст. 305 ЦПК України, для визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, потрібно подати відповідну заяву до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. В заяві повинно бути зазначено:
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
На сьогоднішній день встановлення випробувального терміну новим працівникам - досить поширене явище. Адже, приймаючи на роботу нового працівника, роботодавець хоче бути впевненим, що він впорається з обов'язками.
Отже, статтею 26 КЗпП визначено, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
Втім, для деяких категорій осіб випробування не встановлюється, а саме для: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; осіб, обраних на посаду; переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади; осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи; вагітних жінок; одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців; осіб на тимчасові та сезонні роботи; внутрішньо переміщених осіб. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
Працівник, який прийнятий на роботу з випробувальним терміном, повинен отримувати завдання відповідно до посадових обов'язків, звітувати про їх виконання. При цьому випадки, коли працівник в період випробування не виконував завдання або виконував його незадовільно, повинні бути документально зафіксовані (це можуть бути акти, службові та доповідні записки). Адже розірвання трудового договору з працівником, який не пройшов випробування, може бути оскаржене ним в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Звертаємо увагу, що встановлення випробувального терміну - це право роботодавця, а не обов'язок. Якщо роботодавець впевнений, що працівник впорається зі своїми трудовими обов'язками, то випробувальний термін не встановлюють.
Згідно із загальним правилом, строк випробування при прийомі на роботу не може перевищувати 3-х місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - 6-ти місяців (ч. 1 ст. 27 КЗпП). Однак, для окремих категорій працівників встановлюються інші строки випробування. Що ж стосується продовження випробувального терміну більше його максимальної тривалості понад встановлені граничні строки, то чинним законодавством України така можливість не передбачена.
В таблиці нижче наведемо найбільш поширені випадки встановлення спеціального випробувального терміну.
|
№
|
Категорія осіб, яким встановлюється випробувальний термін.
|
Строк випробування
|
Посилання на нормативно-правову підставу
|
Примітки
|
|
1.
|
робочі
|
до 1 місяця
|
ч. 2 ст. 27 КзпП
|
Оскільки КЗпП не дає визначення поняттю«робочий», то слід звернутися до Класифікатора професій ДК 003: 2010.
|
|
2.
|
Особи, яких приймають на державну службу
|
до 6 місяців
|
ст. 35 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р
|
В акті про призначення на посаду суб'єкт призначення може встановити випробування із зазначенням його терміну. При призначенні особи на посаду держслужби вперше випробування є обов'язковим.
|
|
3.
|
Особи, які приймаються на службу в органах самоврядування
|
до 6 місяців
|
ч. 2 ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2011 р № 2493-ІІІ.
|
Встановлення випробувального терміну для осіб, обраних на виборні посади, не передбачено.
|
|
4.
|
Особи, яких приймають на дипломатичну службу
|
до 6 місяців
|
ст. 11 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001р. № 2728-III
|
-
|
|
5.
|
Прийняті на військову службу за контрактом іноземці та особи без громадянства
|
2 місяці
|
ч. 1 ст. 21-2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р № 2232-ХII
|
-
|
|
6.
|
Особи, яких приймають на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України
|
до 6 місяців
|
ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р № 2713-IV
|
-
|
|
7.
|
Особи, яких приймають на посади начальницького складу та державної служби в Національне антикорупційне бюро
|
до 6 місяців
|
ч. 5 ст. 10 ч. 1 ст. 12 Закону України
«Про Національне антикорупційне
бюро України» від 14.10.2014р. № 1698-VII,
ст. 35 Закону про держслужбу
|
-
|
|
8.
|
Особи, які приймаються на службу до податкових або митних органів
|
до 6 місяців
|
п. 342.2 ПКУ,
ч. 1 ст. 570 МКУ,
ст. 35 Закону про держслужбу
|
-
|
Подальші дії роботодавця після закінчення випробувального терміну залежать від результатів випробування. В разі якщо строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, він вважається таким, що витримав випробування. Подальше розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.
При звільненні працівника за результатами випробувального терміну потрібно дотримуватися важливих нюансів. Так, звільнити працівника який не пройшов випробувальний термін можна тільки в період даного випробування. У разі встановлення під час випробування невідповідності працівника займаній посаді (виконуваній роботі) роботодавець має право його звільнити до закінчення даного терміну, письмово попередивши про це за 3 дні (ч. 2 ст. 28 КЗпП).
Прим., військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області чинним законодавством України не наділена повноваженнями щодо тлумачення норм права, тому наведена інформація має лише інформаційно-рекомендаційний характер.
(Інформацію підготовлено юридичним відділом ВЦА м. Авдіївка)
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
16 травня 2019 року у виданні газети «Голос України» було оприлюднено текст Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ( надалі-Закон). Відповідно до Закону єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані Президент, Голова Верховної Ради та його заступники, Прем'єр-міністр, усі члени уряду, керівники державних установ, підприємств і відомств, народні депутати, державні службовці та посадовці всіх рангів, керівники та особовий склад Нацполіції, судді, адвокати й нотаріуси, керівники закладів освіти, педагоги та медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я.
Посадовці зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її при виконанні службових обов’язків. Державний сертифікат про рівень володіння (A, B чи C) державною мовою їм видаватиме Національна комісія зі стандартів державної мови." Робочою мовою діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, у тому числі мовою засідань, заходів, зустрічей та мовою робочого спілкування, є державна мова".
Законом запроваджується Державна програма сприяння опануванню української мови, яку затверджує Кабінет міністрів. При цьому йдеться про те, що на державному рівні передбачено організацію курсів української мови для дорослих. Держава має забезпечити можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги. Також запроваджується уповноважений із захисту державної мови, завданням якого є захист української мови як державної, захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України і усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою.
Водночас передбачається, що володіння українською стане обов'язковим для осіб, які мають намір отримати громадянство України. Для цього необхідно буде скласти іспит про рівень володіння державною мовою у порядку, який встановлює уряд. За його результатами особа отримає відповідний сертифікат. Класифікація рівнів володіння державною мовою розроблятиметься і затверджуватиметься Нацкомісією з урахуванням рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (CEFR).
Іноземні військовослужбовці, які служать у Збройних силах України та мають державні нагороди, а набуття ними українського громадянства становить державний інтерес, зможуть отримати його без засвідчення рівня володіння державною мовою. Вони муситимуть опанувати її протягом року з дня набуття громадянства.
Щодо застосування мови в інших сферах життя, то у судах, в армії, на кордоні, під час виборів і референдумів, трансляції реклами, фільмів, телебачення, радіомовлення, видання книг, публічних заходів застосовується українська. Якщо під час заходу використовується інша мова, необхідний переклад.
Мовою трудових відносин в Україні є державна мова. Ніхто не може бути змушений використовувати на роботі іншу мову, крім випадків обслуговування іноземців чи осіб без громадянства, а також створення текстів і документів, адресатами яких є такі люди.
Мовою освітнього процесу й науки є державна мова. Представники національних меншин і корінних народів мають право в комунальних садочках і школах разом із державною мовою навчатися своєю мовою – в окремих класах (групах).
Мовою обслуговування споживачів є державна мова. Інформація про товари та послуги, зокрема й в інтернеті, має надаватися українською, можливе дублювання іншими мовами. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін", – сказано в Законі. Це, зокрема, стосується медичної допомоги та обслуговування на транспорті.
За порушення Закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів передбачено штрафи.
Комп’ютерні програми повинні мати інтерфейс державною мовою та/або англійською мовою або мовами Євросоюзу. Органи влади й заклади освіти мають використовувати софт із україномовним інтерфейсом. Те ж стосується мобільних застосунків.
Дія Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.
Переважна більшість норм Закону набуває чинності за два місяці після його опублікування в парламентській газеті «Голос України». Проте у певних випадках цей термін є довшим. Наприклад, у сфері друкованих засобів масової інформації Законом передбачений перехідний період тривалістю 30 місяців.
Прим., військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області чинним законодавством України не наділена повноваженнями щодо тлумачення норм права, тому наведена інформація має лише інформаційно-рекомендаційний характер.
(Інформацію підготовлено юридичним відділом ВЦА м. Авдіївка)
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
Статтею 25 Закону України «Про запобігання корупції» (далі — Закон) визначено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог Закону таким особам заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Також, для даних осіб встановлена заборонена входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Втім, є виняток, для деяких суб'єктів, на яких дані обмеження не поширюється. Зокрема, не заборонено сумісництво та суміщення з іншими видами діяльності депутатам Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатам місцевих рад, які не здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі, а також присяжним.
Стосовно сутності обмеження заборони зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, то вона полягає в тому, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримуючи заробітну плату з бюджетних коштів, не може займатися будь-яким іншим видом діяльності, за здійснення якої передбачено оплату (винагороду), не пов'язану з виконанням такою особою своїх службових повноважень. Необхідно звернути увагу, що заборона полягає не лише в отриманні особою оплати (винагороди) за результатами зайняття нею іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, але й безпосередньо у зайнятті такою діяльністю, навіть якщо оплату (винагороду) особа не отримуватиме або відмовиться від її отримання.
Звертаємо увагу, що за порушення вимог щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування передбачена адміністративна відповідальність, яка тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.
За порушення особою встановлених обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності.
Прим., військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області чинним законодавством України не наділена повноваженнями щодо тлумачення норм права, тому наведена інформація має лише інформаційно-рекомендаційний характер.
(Інформацію підготовлено юридичним відділом ВЦА м. Авдіївка)
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
Відповідно до законодавства України, обрання Президента проводиться шляхом таємного волевиявленням громадян України, які мають право голосу (тобто, на день виборів яким виповнилося вісімнадцять років). Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.
Для подальшої реалізації свого права на голосування виборець повинен отримати виборчий бюлетень. Підставою для отримання виборчого бюлетеня є документ, який підтверджує громадянство України, а саме: паспорт громадянина України, військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби), тимчасове посвідчення громадянина України.
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
07.11.2018 року набрав чинності Закон України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 року яким визначаються правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов’язки суб’єктів правових відносин у цій сфері, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації. Разом з тим, Закон України «Про електронний цифровий підпис» втратив чинність.
Втім зазначаємо, що пунктом 5 розділу VII Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" до набрання чинності цим Законом, використовуються користувачами електронних довірчих послуг, кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, які продовжують їх обслуговувати, відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом.
Законом України «Про електронні довірчі послуги» вводяться електронна ідентифікація, яка здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації. Схемами встановлюється низький, середній та високий рівні довіри до засобів електронної ідентифікації повинні відповідати таким критеріям:
низький рівень довіри до засобів електронної ідентифікації повинен характеризувати засоби електронної ідентифікації в контексті схеми електронної ідентифікації, яка забезпечує обмежений ступінь довіри до заявлених або затверджених ідентифікаційних даних і описується з посиланням на технічні специфікації, стандарти і процедури, що до неї відносяться, включаючи технічні засоби контролю, призначенням яких є зниження ризику зловживання або спростування ідентичності;
середній рівень довіри до засобів електронної ідентифікації повинен характеризувати засоби електронної ідентифікації в контексті схеми електронної ідентифікації, яка забезпечує суттєвий ступінь довіри до заявлених або затверджених ідентифікаційних даних і описується з посиланням на технічні специфікації, стандарти і процедури, що до неї відносяться, включаючи технічні засоби контролю, призначенням яких є істотне зниження ризику зловживання або спростування ідентичності;
високий рівень довіри до засобів електронної ідентифікації повинен характеризувати засоби електронної ідентифікації в контексті схеми електронної ідентифікації, яка забезпечує найвищий ступінь довіри до заявлених ідентифікаційних даних особи і описується з посиланням на технічні специфікації, стандарти і процедури, що до неї відносяться, включаючи технічні засоби контролю, призначенням яких є запобігання зловживанню повноваженнями або підміні особи. Використання кваліфікованих електронних підписів та печаток забезпечує високий рівень довіри до схем електронної ідентифікації.
Умови отримання послуги:
Електронні довірчі послуги надаються, як правило, на договірних засадах надавачами електронних довірчих послуг.
Надавачами електронних довірчих послуг можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які внесли кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у банку (рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів) або застрахували цивільно-правову відповідальність для забезпечення відшкодування шкоди, яка може бути завдана користувачам таких послуг чи третім особам. Статусу кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг юридичні особи, фізичні особи – підприємці набувають з дня внесення відомостей про них до Довірчого списку на підставі рішення центрального засвідчувального органу або засвідчувального центру. Центральний засвідчувальний орган надає кваліфіковану електронну довірчу послугу формування, перевірки та підтвердженнячинностікваліфікованогосертифікатаелектронногопідписучи печатки безоплатно для органів державної влади, місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права.
До складу електронних довірчих послуг входять:
- створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки;
- формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки;
- формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту;
- формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка;
- зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов’язаних з цими послугами.
Кожна послуга, що входить до складу електронних довірчих послуг, може надаватися як окремо, так і в сукупності.
Ідентифікація фізичної особи, яка звернулася за отриманням послуги формування кваліфікованого сертифіката відкритого ключа, здійснюється за умови її особистої присутності за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи, відповідно до законодавства про Єдиний державний демографічний реєстр та про документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Допускається ідентифікація фізичної особи кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг за ідентифікаційними даними, що містяться у раніше сформованому ним кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, за умови чинності цього сертифіката.
Кваліфікований надавач електронних довірчих послуг під час формування та видачі кваліфікованого сертифіката відкритого ключа здійснює ідентифікацію особи уповноваженого представника юридичної особи відповідно до вимог цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень за документом або за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що визначають повноваження представника.
Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, кваліфікованому надавачу електронних довірчих послуг подається документ, у якому визначено повноваження відповідного органу та розподіл обов’язків між його членами.
Державні установи для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише кваліфікований сертифікат відкритого ключа, а для здійснення повноважень, спрямованих на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків фізичної або юридичної особи відповідно до закону, здійснення інформаційного обміну з іншими юридичними особами, - виключно захищені носії особистих ключів.
У кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа підписувача додатково до ідентифікаційних даних фізичної особи зазначаються ідентифікаційні дані державної установи (найменування та код згідно з ЄДРПОУ, за якими здійснено державну реєстрацію установи).
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний, а кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних.
До того ж, Національне агентство з питань запобігання корупції нагадує суб’єктам декларування, що 01.01.2019 р. розпочнеться черговий етап електронного декларування в Україні. З метою завчасної підготовки до чергового етапу електронного декларування в Україні потрібно перевірити:
- адресу електронної поштової скриньки, яка вказана у вашому персональному кабінеті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — Реєстр);
- термін дії та працездатність вашого ЕЦП для роботи з Реєстром.
Запропоновані дії, дозволять вчасно підготуватись до чергового етапу декларування в Україні.
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
Трудове законодавство гарантує надання працівникам, зокрема, такої відпустки як — відпустка без збереження заробітної плати або, як більшість звикли її називати, — відпустка «за свій рахунок».
Підстави для надання відпустки без збереження зарплати умовно можна поділити на декілька груп.
Група 1. Йдеться про підстави для надання відпустки без збереження зарплати, прописані у ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504). У цій нормі чітко визначені категорії працівників, яким може бути надана відпустка «за свій рахунок», або обставини, за яких можливе її оформлення. Тривалість відпустки без збереження зарплати, визначена ст. 25 Закону № 504, різниться залежно від підстави для її надання.
Особливість надання відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 Закону № 504, полягає у наступному: якщо працівник бажає оформити відпустку «за свій рахунок» за однією з підстав ст. 25 Закону № 504, роботодавець повинен задовольнити його вимогу. Тобто у такому випадку роботодавець не може відмовити працівнику в оформленні відпустки без збереження зарплати, навіть якщо це позначиться на робочому процесі установи або відділу.
Група 2. Відповідно до ст. 26 Закону № 504 відпустка без збереження зарплати тривалістю до 15 календарних днів на рік може надаватися працівнику за наявності у нього сімейних обставин або інших причин для її надання. Відпустка за підставою, викладеною у ст. 26 Закону № 504, оформлюється лише за бажанням працівника. Роботодавець не наділений правом ініціювати надання цієї відпустки за наведеною підставою.
Але роботодавець може і відмовити працівнику у наданні відпустки «за свій рахунок» через сімейні або інші обставини. Річ у тім, що, як вказано у ст. 26 Закону № 504, працівник і роботодавець мають дійти згоди про надання відпустки без збереження зарплати за наведеною підставою і про її тривалість у межах її максимальної річної тривалості.
Роботодавець самостійно оцінює, наскільки сімейні обставини або інші причини поважні для надання працівнику відпустки «за свій рахунок». Звісно, при вирішенні цього питання керівник повинен враховувати й інтереси робочого процесу. Отже, рішення про надання або ненадання відпустки без збереження зарплати за ст. 26 Закону № 504 належить виключно до компетенції роботодавця (лист Мінпраці від 18.03.2009 р. № 2961/0/14-09/06).
Увага! Ініціювати оформлення відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 і 26 Закону № 504, має право виключно працівник.
Тобто роботодавець не може примусово відправити працівника у неоплачувану відпустку за вказаними підставами (лист Мінсоцполітики від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13).
Розгляньмо детально кому та якої тривалості надається відпустка «за свій рахунок». Працівники мають право на два види відпусток за власний рахунок: в обов’язковому порядку (ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), абз. 1 ст. 84 Кодексу законів про працю України (КЗпП); за згодою сторін (ст. 26 Закону № 504, абз. 2 ст. 84 КЗпП).
Крім того, Законом України «Про внесення зміни до статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15 січня 2015 року № 121-VIII частину першу статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР доповнено пунктом 18, відповідно до якого за бажанням працівника в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції (далі — АТО) у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, потрібного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після ухвалення рішення про припинення АТО. Цей закон набув чинності з 1 лютого 2015 року.
Місто Авдіївка Донецької області Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. №1275-р віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Крім того, м. Авдіївка Донецької області є населеним пунктом, що розташований на лінії зіткнення, що затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. №1276-р.
Отже, за бажанням працівника, який працює у місті Авдіївка Донецької області, роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати.
Інформацію підготовлено юридичним відділом ВЦА м.Авдіївка
- Деталі
- Автор: Юридичний відділ
- Категорія: Юридичний радник
